Алегоричний сон ?
Вона була щаслива. Вперше за все своє життя відчула подих справжнього щастя. Хоча стоп... Щось не те. Не вистачає звичного приводу для щастя. Коханого як не було, так і нема. В лотерею теж не виграла, бо не хотіла удачі, що базується на невдачах других. На роботі зарплатню не підвищили, і свою саму гучну справу в суді ще не виграла. Адвокатом року не стала. Мрії, яких у тридцятирічної Світлани вистачало, не збулись. Тож у чому щастя?!
Нарешті зрозуміла, вона щаслива бо її все вищесказане зовсім не турбує. Чому?! І звідки оте відчуття польоту. Невже... Ось тобі й на, дожилась до того, що померла. Так от у чому справа, цікаво – як так, що це її зовсім не хвилює, а навпаки, безмежний покій і блаженство.
Нарешті Світлана зрозуміла, що вона летить вгору. Хоча поняття вверх для неї вже було неактуальне, як залишок земного архаїзму. Але те що якийсь рух був, це стовідсотково. Бо недавня цяточка світла стала вже завбільшки з сонце.
Поки летіла згадала життя. Те що вона була у свідомості, підказувало – душа все таки існує. А якщо є душа, то значить є й Бог. І виявляється подруга християнка була права, коли розповідала про Ісуса. Світлана ж як і більшість, трохи вірила, а трохи й ні.
Те що було зараз в душі, хвилюванням важко назвати. Виникало бажання щоб відчуття оцього щастя, яке збільшувалось по мірі наближення до світла, більше ніколи не зникло. А для цього, необхідно згадати, чому в неї є право летіти саме до раю, а не до пекла.
Бо якщо вона тепер душа, і є Бог, то є і рай, а значить є й пекло.
Світлана пригадала, як нещодавно допомогла одній старенькій не втратити квартиру. Колись на війні, та була санітаркою і врятувала життя одному солдатові, і от вдячні внуки згадали і подарували трьохкімнатну в центрі великого міста. А про те як старенька буде сплачувати комунальні, не потурбувались. Знайшлись "добрі люди" які згодились допомогти. І таким чином хотіли зарадити, щоб зовсім позбавити проблеми. Світлана зустріла бабусю в черзі в поліклініці, познайомились, розговорились. Бідна старенька гірко плакала, не те щоб квартири було дуже шкода, ні. Людей було жаль, які вже втратили майже все людське. От наша юристка і вирішила показати, що не всі погані, а от вона, наприклад, хороша.
Згадала і сироту, якому допомогла знайти гарну люблячу сім'ю. Може цього й досить. Бо ж як там подруга казала – справжнє благочестя, допомагати вдовам і сиротам.
А може й замало?
Поки так розмірковувала, залетіла в світло. Ой яке ж воно все гарне. Усе довкола! Поєднання гармонії і краси. На що б не глянув від усього отримуєш естетичне задоволення.
І ні звідкіля, а також й звідусіль голос від якого стало так добре, як ні від чого за все її життя:
- Подобається?
- Так Господи, - розуміючи Хто з нею говорить відповіла Світлана.
- Я радий, - і пронеслось щось невловиме ні оком ні вухом схоже на посмішку, таке відчуття, наче всесвіт посміхнувся, - Це лише початок.
І десь на обрії з'явилося золотаве світло. Світлана зрозуміла, що рух ні на мить не зупинявся. А потім те що було лиш відблиском, виросло у величезне, неймовірно гарне місто. Їй щось подруга Оленка розповідала про Небесний Єрусалим, але то було так схоже на казку. А тепер перед нею реальність. І знову, пролунало велично, так, що від кожного звуку тремтіла душа Світлани
- Подобається?
- Так, Господи!
- Тоді чому ти від цього відмовилася?
І весь всесвіт довкола затремтів, від того, що Всемогутній Творець засмутився. Світлана відчула, як замість зростаючого блаженства, з'явилася невимовна туга. В ній було все, і нескінченний страх перед жахливим майбутнім. І відчуття провини. І невимовна біль від розуміння того, що на неї чекало. Вона впала долілиць. І з маленькою іскрою надії, не здіймаючи погляду догори, ледь чутно запитала:
- А добрі справи?...
- Знаю про них. Та з них тобі користі більше ніж Мені. І слава вся тобі й ти вдосталь нею натішилася на землі. І про сиріт знаю. І про твоє відчуття материнства і любові до них.
- То що, може є хоч маленький шанс? - почулося слізне благання безнадійного відчаю.
- Був. На Землі. Я багато разів посилав до тебе Мою доньку Оленку. Говорив до тебе через інших Своїх дітей. Через ніжний дотик Духом, коли твого серця торкалася ніжність і турбота щодо людей. Через красу природи і її складність і навіть красу, яка ще залишилася. Я говорив до тебе через звинувачення совісті, коли ти бажала ворогам зла і смерті. Або ж коли мала хтиві думки. Але найбільше Я говорю всім людям які нині живуть через Свого Любого Сина в Євангелії. І через Його, себто Мою Церкву.
- Так я ж майже вірила. Я ж навіть хотіла піти на зібрання до подруги, і прочитала декілька глав з Біблії. Ти ж все знаєш Господи, ти ж знаєш як в мене через роботу мало часу.
…Ку-ка-ріку!...
Світлана здригнулася, страх десь подівся. І туга. І біль.
…Ку-ка-ріку!... Вдруге.
Поступово приходячи в себе, зрозуміла, то був сон. Хоч і надто реальний, але все ж таки сон. Вимкнула свій будильник, який співав як справжній півень. Згадуючи відчуття блаженства, засумувала. Але радість від того що прокинулася перевершила все і десь трішечки навіть наблизилася до того щастя, що було уві сні. Чи може й не наснилося. А якщо так?
А якщо все було насправді, і Оленка з її кумедним, простим поглядом на життя - Христос, Церква, служіння, сім'я, діти - все ж таки права? Виходить не правий увесь світ. Значить усі люди і сама Світлана живуть не правильно, а добрі справи якими повниться наше життя, то лиш втіха для себе, що не такі вже ми йгрішні як нам інколи здається.
З роздумів вивела мелодія дзвінка телефону. Ця пісня грала, коли телефонувала Оленка. Світлана взяла трубку:
- Привіт, - почувся радісний голос подруги, - ти ж пам'ятаєш, що сьогодні Пасха?
- Так пам'ятаю.
- А чи ти знаєш, що Христос воскрес?
Раптово Світлані захотілося відіслати подругу якнайдалі з її вірою і всім тим що за нею стоїть. Вона прокинулась, у неї попереду ще стільки нездійсненних мрій. На неї нещодавно як їй здалося кинув оком красень клієнт, зовсім не бідний. Він приходив до них на фірму з приводу розлучення. І саме зараз Світлану залучили до захисту одного кримінального авторитету, і якщо вони її виграють, а все до того йде, то вона стане відомою у юридичному і політичному світі. У її житті наступав етап, коли все тільки но починається. Невже від усього цього треба відмовитись через те що наснилось. А якщо ні?...
Десь у глибокому куточку свідомості як маяком у пітьмі була маленька цяточка світла , вона згадала, як саме така, якщо до неї рухатись може перерости у щось неймовірне, чого не варте все що ми маємо на землі.
І ще вагаючись відповіла Оленці:
- Авжеж знаю, - тихо, а потім впевненіше, - Воістину воскрес! Коли у вас буде наступне зібрання, мені дуже кортить дізнатися якомога більше про Божого Сина.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Забытые Двери - Fylhbfyjd Gfdtk Не совсем в формат сайта.История создания такова 6долго и упорно пытался пробить рубрику "Мегаполис в печатном издании,на Родине не приняли,просил случайных знакомых передать в издания их города,но ответа не поступало,пробивался через коммерческие издания ,отчего приходилось работать сутки через день,недавно послал в листудию "Белкин " с нижеследующей исповедью:
Исповедь Фореста Гампа
Повторю телефон Димы. Не знаю настолько уж он знаменит вм вашем
> ВУЗе ,сколь себя обрисовывает...89272864201.Познакомились мы так:
> работал на заводе ,сходил с ума от первой поздней любви (в
> 22!!!года),писал на станке безграмотные стихи и брал дни в счёт отпуска для поездок на историческую Родину. Услышал ,что некто Дима Першин устраивает вечер памяти
> поэта-земляка Седова. У Александра Палыча Седова трагическая
> судьба-выкормыш А Н Калашникова ,будучи актёром ,он много колесил по
> стране ,потом оказался на Родине ,спился ,опустился до ДД на базарном
> радио ,к 40 ни семьи ,ни кола ,ни двора ,накушался таблеток ,опочил ,
> горя не выдержала старуха -мать ,выносили 2 гроба .Известности поэта
> он не сыскал и после смерти ,вспоминают лишь кучка людей. Я долго
> искал сборник этого автора ,удалось купить брачок в
> типографии. Читая ,плакал :я нал уже какие эмоции порождают подобные
> строки. Потом узнаю ,Дима устраивает литобъеденение . Сходил, не
> привычный к подобному ,чувствовал себя не в своей тарелке: какие -то
> старики обсуждают стихи о УХЕ ИЗ КОТА .Дима предложил поступать в
> Литературный ,разбередив старые раны – ведь мечтал об этом с д\с . А тут у меня начались домашние
> проблемы ,больницы. За это время сей литсоюз распался. Одного старика
> муж сей пихал в местный журнал ,со мной занимался по субботам ,пихая в
> Литературный. Группу инв-ти я не получил -не было взяток ,устроиться
> со справкой на лёгкий труд -нереально ,первая любовь не и без моей помощи поступила в медучилище и вышла замуж ,а я оказался в Церкви, где один священник посулил помощь в получении образования. В это время
> он поминал Бикмуллина (мужик пахал на мебельном комбинате ,после
> смерти выяснилось, что -академик. Вроде ,его труд защитили как
> диссертацию ,а потом издали книгой под чужим именем, вроде выпивал от
> этого, а потом сердце не выдержало.)На этом вечере познакомился с
> Лёшей Куприяновым -я давно предлагал Диме пообщаться с ним, но тот
> орал, что рабочие- быдло, мордовский эпос в зачаточном
> состоянии, православные –лукавые ,а в самиздате 90х все
> графоманы ,а я –эгоист ,фаталист и интроверт. Мнение ,что написание некрологов коммерчески выгодно меня
> коробило Раз так достал, что я читаю ненужную литературу, что я
> приволок ему кипу своих книг- Золю, Бальзака и Стельмаха "Думу о
> тебе",после чего он стал их читать. А меня познакомил С
> произведениями Саши Соколова И вот Дима, обозначающий меня
> эгоистом, интровертом ,шизофреником, достоевским и прочая заявляется ,в
> Храм, выдёргивает меня во время службы из Алтаря ,обозначает
> мракобесом, упрямым мордвином ,пугает депрессией, что Церковь меня испортит, там всех пугают адом придирается к
> обуви. потом заявляется через 3дня с думой, что мне надо в
> семинарию. Потом в день когда мне надо было уже быть в Литературном
> через общую знакомую интересовался моей судьбой .НО то что он
> отправил оказалось не добирающем положенного объёма, а он любил в моих
> строках выдёргивать любые зачатки духовного. Я заработал, послал то что сам
> хочу и как хочу -и прошёл...Тут умер священник ,отчего я не поехал в Москву после вызова из Литературного. У гроба его мы встретились с Димой , тогда ещё с косичкой. Я не поехал и после второго вызова –всё надеялся, не смотря на отсутствие возможностей ,сперва чего –то достичь. Потом мы не виделись. я полностью был в
> ауре православия -и то было самым лучшим временем моей жизни. Видел
> его редко и случайно, знал что в музыкалке ставит голос, раскручивает
> свою группу .У мызшколы советовал о снятии полдома у старухе в Пензе и устроиться педагогом ,а ещё искренне радовался,что я не испорчен Церковью .А я уже побывал в Монастыре,где не получил благословения на творчество,пытался уйти из Церкви и написал психологическую работу (www.serbin1.narod.ru ),кою, не смотря на заверения препода никуда до сих пор не пристроил, ибо это считается неугодным Богу. Раз пересёкся с ним на квартире его мамы, где он жил
> после нового развода ,он вспоминал мою обувь, из-за которой на меня не
> посмотрят девушки. Знал бы как смотрели когда в дедовых обносках
> ходил до 20 лет...Дима продолжал ставить театральные зрелища ,на которые я не ходил, т. к. чувствую себя в подобной атмосфере не в своей тарелке. А потом окончательно ушёл из Церкви ,т .к. там пытались склонить на свою сторону ,а я не хотел отрекаться от творчества. Дальше я болтался по городу. Тут предложили это место
> корреспондента , хотелось заявит о нём ,встретились Он позвонил в
> редакцию и наорал в трубку .Рассказывал о первых шагах в инете, звал
> с собой. Написанную статью он привычно потерял, написал новую .Многим
> людям рекомендовал его, да весь литгород тащил за свой счёт в сеть .Но
> у Димы ежедневно меняется мнение .Он ничего не помнит -2жена как -то
> его стабилизировала ,а сейчас некому. Ходил я каждый день в этот
> салон и рассказывал адресатам, какие проблемы не позволяют переслать
> Диме свои вирши .А б\п он и не будет. Он восстанавливал литклуб
> ,скачивал материалы ,находил идеи -он терял и забывал Пошёл потом на
> мойку .Надеясь, что пробью рубрики о таких Димах в молодёжках и буду получать гонорары
,да их порадую ,Дим этих.. После Церкви я ,вообще, долго болтался по низко оплачиваемым работёнкам ,на которые не каждый и пойдёт. Иногда я не мог даже содержать майл , не раз закрывал ящик и пользовался обычной почтой. Зряплата когда не дотягивала и до 1- 2 тысяч рублей, сшибал в Церкви, но тупо тратился на сеть ,пытаясь выйти на диаспору афророссиян и самиздатчиков 90х,что разбегались от меня как от бабайки дети. Нередко меня убеждали, что мои попытки чего –то достичь нереальны ,а я продолжал идти вперёд. Так однажды я узнал о Иноке Всеволоде и долго надеялся, что он поможет пробиться в творчестве ,что ,конечно же ,не кормит ,а разоряет, особенно когда комп недоступнее летающей тарелки. Зашивался ,звонил ему чуть не каждый день, просил передать фото
> для оформления наборщикам, не пришёл ,в салоне подготовил папку, где
> разжевал куда и что ,не пришёл .»З.Двери» вышли на Кружевах
> -предъявил ,что ничего не показывал Потом издал уже без оформления в
> Крае Городов, отнёс его маме экз ,он его потерял. После мойки оказался в Пту,выходило меньше поди даже500 в месяц .В это время переписывался с одной девчонкой ,долго и подробно. И даже пригласил в Дивеево. Но она видела это смешным и глупым, обозначала меня наивным, эгоистом, говорила ,что использую людей и что она – не цветочек аленький и согласна пойти официанткой в ночной клуб, чтоб быть честнее. Но она ,не подозревая, вернула меня в Храм, откуда я ушёл и как прихожанин. Потом, ковыряясь в церковной грядке ,я встречу девушку, что из- за проблем с трудоустройством долго отирается при Храме за паёк. Мне она западёт душевными качествами .Однажды мы долго будем стоять в подъезде, она будет рассказывать скольких ухожёров отшила ,т. к. мечтает стать монахиней, и лишь тогда я пойму насколько смешно и глупо выглядел в переписке ,которую прекратил, кстати, пытаясь в очередной раз вернуться в духовное русло. Потом стал видеть его, Диму,
> в Храме ,где он говорил ,что...в следующей жизни будет монахом. Появление его, почти лысого, спустя года три, для меня было неожиданностью. Я попросил его сканировать фото свои для Белкина, он как всегда пообещал ,потом забыл и не захотел оформлять мой текст. Так что – на прямую к нему .Просил
> оформление послать Вам, проигнорировал ,в воскресение поцапались ,а в
> понедельник подобрал меня к себе поговорить. Учил жизни ,не давал договорить ,привычно не мог выслушать ,а я был, не смотря на хроническую трезвенность ,впервые и, надеюсь , в последний раз выпимши и мне было херово –одна девчонка брала для своего сайта мои рукописи ,а теперь из не найду
> и сватал какую-то пухленькую массажистку, а у меня ,стоит увидеть на ульце ту первую любовь по –прежнему предательски ёкает сердечко ,да и согласен остаться один или привезти с отцовой деревни девчонку из неблагополучной семьи, лишь бы за писанину не стучала сковородкой по башке. Журил что я никогда не буду классиком и сам не знаю чего хочу ,что не пишу в местную
> прессу ,где за месяц дают 700 рублей. Но это не мой уровень ,и я вырос из этих штанов
